Китай фактично перетворив Росію на залежного молодшого партнера. Пекін таємно прораховує сценарії зміни влади в Кремлі. Чотири роки повномасштабної війни та економічної ізоляції поставили Володимира Путіна у становище прохача, а не рівноправного союзника.

Зустріч у Пекіні без прориву

Сі Цзіньпін, який раніше дивився на Путіна як на зразок, тепер фактично керує ним. Путін прилетів до Пекіна 19–20 травня 2026 року — за день після візиту президента США Дональда Трампа. Зустріч завершилася без прориву. Путін прагнув угоди про газопровід «Сила Сибіру-2», щоб компенсувати втрату європейського ринку. Китай угоду не підписав. Лідери уклали понад 20 другорядних угод у торгівлі та технологіях, проте стратегічного зрушення не сталося.

Асиметрія між країнами очевидна. Росія залежить від Китаю в постачанні технологій, автомобілів, чіпів, оптоволоконних кабелів і мереж 5G. Без цього Кремль не здатен підтримувати воєнні зусилля чи економіку. Росія не може запропонувати Китаю нічого суттєвого в технологічній чи фінансовій сферах. Москва також мовчала, коли в Таджикистані з’явилися китайські військові.

Китай зберігає ілюзію рівності, але вибудовує залежність Москви. Пекін надає фінансове та дипломатичне прикриття, уникає прямих поставок летальної зброї. За такої схеми Китай отримує дешеві ресурси та геополітичний буфер без серйозних ризиків.

Кремль усвідомлює глибину залежності. Росія намагається зміцнювати зв’язки з Індією та В’єтнамом. Це свідчить про пошук альтернатив, однак важелів для маневру лишилося обмаль.

Розрахунок Пекіна прагматичний. Китаю вигідна функціональна, залежна, але контрольована Росія — не переможна, не та, що розпалася, і не та, що вдається до ядерної агресії. Аналітики зазначають: Пекін уже враховує сценарії розвитку ситуації в Росії, включно зі зміною влади, і готується до них заздалегідь.